Чому судді не повинні їздити на окуповані території?
Про це на своїй сторінці у фейбсуці пише Михайло Жернаков, повідомляє UAINFO.org.
Позавчора, 19 листопада, вибухово розійшлася новина про рішення стосовно Медведчука, яке містить усі ознаки цензури. Не менш вибухово розійшлася інформація про те, що суддя Заставенко, яка ухвалила рішення, пов'язана з ОРДО.
Більшість обурювалася тим, що суддя тривалий час провела за лінією розмежування, але після того ухвалювала рішення іменем України. Але було чимало й тих, хто, здається, щиро не розумів "а що тут такого".
Розберемо детально.
Уявіть себе на місці судді, в якого (якої) на окупованій території майно або родичі, або й те, й інше. Наскільки незалежними ви себе почували б? Що б ви робили, якби вас представник якоїсь псевдореспубліки "попросив" ухвалити певне рішення у справі та просто назвав адресу, де мешкають ваші рідні? Зверталися б до ВРП про втручання? Чи до Нацполіції із заявою про злочин? Який уплив ці органи мають на окупованих територіях? Чим вони можуть допомогти, раптом щось би трапилося?
Ідемо далі. Ви не тільки маєте майно й родичів на окупованій території, а й регулярно перетинаєте лінію розмежування. На ній вас ретельно перевіряють терористи та представники незаконних збройних формувань. Які в кожному представникові української держави бачать ворога. Яким ви називаєте ваше прізвище й ім'я, показуєте документи. При цьому не тільки прізвища українських суддів, а й їхні статки, доходи, кар'єра й таке інше – давно публічна інформація.
Як гадаєте, які ваші шанси багато разів перетнути лінію розмежування й залишитися живими і неушкодженими?
Читайте також: Скандальне рішення суду на Медведчукову користь показує, як змінилася Україна – Портников
Дуже й дуже імовірно, що судді, які перетинають лінію розмежування, мають певні гарантії безпеки від загарбників. Здогадуєтеся, на що вони їх поміняли?
І нарешті. СБУ зверталася до ВККС і повідомляла про ці факти, а також про те, що суддя тривалий час перебувала на окупованих територіях і не здійснювала судочинства. Що вона там робила? Чи не намагалася часом влаштуватися у "верховний суд ДНР", як це, до речі, робили чимало її колег? Якщо вже СБУ звернулася до ВККС, то там радше за все була не лише інформація про перетин кордону.
А тепер найголовніше.
Навіть якщо відкинути всі "ймовірно" та "радше за все" й узяти лише сухі факти:
1) суддя безперешкодно їздить туди-сюди на окуповану територію;
2) суддя проводить там тривалий час;
3) суддя має там родичів;
4) нею цікавиться СБУ;
5) вона ухвалює рішення на користь Путінового кума.
Яка довіра буде до цього (чи насправді будь-якого іншого) рішення цієї судді?
Яка довіра буде до судової системи, що, володіючи цими фактами, залишила суддю на посаді? Яка довіра буде до держави?
Читайте також: Юрист: Судова система – ракова пухлина на тілі України
Кожен повинен мати змогу реалізувати своє право власності та свободу пересування. Але кожен публічний службовець, а тим паче суддя, свідомо зазнає обмежень, пов'язаних із їхньою діяльністю. Бо рішення, які вони ухвалюють, стосуються великої кількості людей. І в цьому випадку, як і в багатьох інших, публічний інтерес відверто переважає над приватним.
Про це говорить український Кодекс суддівської етики, про це ж говорить Європейський суд із прав людини: "Участь у публічній діяльності приносить певні блага, однак такі функції неминуче тягнуть за собою відповідальність і навіть обмеження через їхній публічний характер" (Wypych v. Poland).
Якщо суспільство забезпечує вам досить високу винагороду, помічників, захист від втручання, охорону в разі загрози й інші речі – будьте ласкаві й ви відмовитися від певних благ, якщо від вашої діяльності почувається загроженим суспільство.
У цьому зовсім конкретному випадку мова йде про загрозу стерти велику та значну частину історичної пам'яті цілої країни на противагу можливості відвідати своє майно й віддати належне пам'яті рідних однієї особи. Відчуваєте різницю?
Будь-який (-яка) суддя, що має майно або родичів на непідконтрольній території, за означаеням пов'язаний (пов'язана) із тими, хто цю територію контролює. І є лише два законні й доброчесні способи цей зв'язок розірвати – перевезти родичів і позбавитися майна або, якщо це неможливо, піти з посади судді. Все решта – це торги із совістю та загроза суддівській незалежності. Яка, до речі, є не привілеєм, а обов'язком судді перед суспільством.
Завелика жертва? Не думаю. Війна – це ні для кого не зручно. В інших вона забрала набагато більше.
Справедливе судочинство й довіра до суду з'являться лише тоді, коли ми будемо переконані, що кожне судове рішення а) не куплено, б) не ухвалено під тиском, в) ухвалено іменем України, а не якоїсь "молодої республіки". Не раніше.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
