Російський лідер намагається залякати західні країни, але він у відчаї та загнаний у кут.
Про це у Financial Times пише оглядач Гідеон Рахман, інформує UAINFO.org з посиланням на ZN.UA.
Зараз війна в Україні досягла точки, на яку західні політики і сподівалися, і щодо якої тривожилися протягом багатьох місяців. Навіть коли вони прийняли рішення постачати Україні зброю, яка змінили хід війни, офіційні особи США усвідомлювали двосічний характер свого вибору. Як сказав один із них ще у травні: «Що краще українці битимуться, то небезпечнішою буде ситуація».
Цей момент неабияких можливостей і неабиякої небезпеки настав. Після серії поразок Росії Владімір Путін зібрав додаткові війська і знову пригрозив застосувати ядерну зброю. Чимало західних експертів вважають, що Путін блефує.
Але політики більш обережні. Цими вихідними Джейк Салліван, радник президента США з національної безпеки, повторив, що ядерні попередження Кремля є «темою, до якої ми повинні поставитися дуже серйозно». Можливість ядерної війни завжди була значною в розрахунках Білого дому. І це добре, враховуючи, що прорахунки можуть призвести до Армагедону.
Читайте також: США буде непросто передбачити ядерний удар Росії по Україні – Politico
Ті, хто наполягає на тому, що Путін блефує, стверджують, що використання ядерної зброї було б очевидною дурістю. Тактичний ядерний удар по Україні забруднив би і регіон, який, як він стверджує, звільняє, і — цілком ймовірно — саму Росію. Це також призвело б до відповідного кроку з боку НАТО.
Але Путін загнаний в кут. Крім того, він безпринципний і безумний. Використання ядерної зброї явно не є його першим вибором. Але це міг би бути його останній кидок кубика — якби альтернативою були приниження та поразка.
У безвихідній ситуації Путін може сподіватися, що використання ядерної зброї стане настільки глибоким шоком для Заходу, що змусить піти на переговори та поступки. Теорія про те, що використання ядерної зброї може змусити ворога відступити, є частиною російської військової доктрини, відома як «ескалація для деескалації».
США попередили Путіна, що використання ядерної зброї матиме «катастрофічні» наслідки для Росії. Але в Росії — як і на Заході — є багато тих, хто наполягає на тому, що інша сторона блефує. Навіть ті західні політики, які дуже серйозно сприймають ядерні погрози Путіна, залишаються рішучими щодо того, що Росії не можна дозволяти використовувати ядерний шантаж, аби змусити припинити підтримку України Заходом.
Читайте також: Знайомий Путіна зробив страшну заяву про ризик ядерного удару. ВІДЕО
Це змушує політиків діяти в небезпечній ситуації. Мета полягає в тому, щоб забезпечити достатню підтримку України для того, аби Київ міг перемогти російські сили, при цьому не спокушаючи Кремль використовувати ядерну зброю.
Складність цієї політики полягає в тому, що вона намагається відповісти на запитання: як саме ми бачимо кінець цієї війни? На Заході багато говорять про необхідність поразки Росії. Але під цим мало хто має на увазі беззастережну капітуляцію. Швидше за все, війну доведеться закінчити шляхом переговорів або з режимом Путіна, або з його наступником.
Військові цілі російського президента вже багатообіцяюче скоротилися. Він починав з мети повалити уряд Володимира Зеленського в Києві, але тепер визначає за мету лише «звільнення» Донбасу.
США та західні союзники вважають, що Росію слід відкинути ще далі — принаймні за лінію, звідки вона вторглася. В свою чергу, український уряд наполягає на тому, що Росія має бути вигнана з усіх окупованих українських земель. Це включає частини Донбасу, які Росія вже окупувала до вторгнення 24 лютого, а також Крим, який був анексований у 2014 році.
Важко уявити, щоб Путін прийняв навіть менш жорстку позицію Заходу, оскільки це означало б, що він пожертвував тисячами життів без жодної вигоди. В умовах просування українських військ Київ також не поспішає сідати за стіл переговорів. Героїчний статус, яким зараз користується Зеленський, у поєднанні з відразою до Росії, також ускладнює будь-якому західному уряду можливість чинити тиск на Київ для переговорів на даному етапі.
Чи може Путін просто згорнути військо і піти? Є приклади великих держав, які зазнавали поразок у війні, не застосовуючи своєї ядерної зброї. Це сталося з виходом американців із В’єтнаму в 1973 році та виведенням радянських військ з Афганістану в 1988 році. Але в кожному випадку США та СРСР залишили дружні, хоча й недовговічні, режими в Сайгоні та Кабулі. І ані Вашингтон, ні Москва не сприймали ті запеклі війни як екзистенціальні.
Оскільки війна в Україні йде погано, а потенційні призовники опираються мобілізації, Росію починає переслідувати привид 1917 року, коли військова поразка призвела до революції. Однак подальший більшовицький переворот, громадянська війна та сталінська диктатура підкреслюють, що внутрішні негаразди в Росії несуть власні небезпеки.
Найбільш успішною неросійською паралеллю може бути Аргентина 1982 року, коли поразка у війні за Фолклендські острови дискредитувала військовий режим, який почав вторгнення. Хунта розвалилася, після чого запанувала демократія. Однак аргентинська хунта була менш міцною, ніж режим Путіна, і в неї не було ядерного вибору.
Проте багато хто на Заході сподівається на варіант, подібний до аргентинського результату — поразка Путіна з наступною появою більш прийнятного та поступливішого російського уряду.
Безперечно, це стало б чудовим варіантом. Проте надія на щось не робить це «щось» більш імовірним. Відтак більшість альтернативних результатів варіюються від похмурих до катастрофічних.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
