Як новий рік зустрінеш, так його і проведеш – каже нам олів’єшна народна мудрість. Надворі уже лютий, і, можна подумати, що ми ніяк не розпрощаємося зі святковим періодом, але насправді штука в іншому. Щоразу нові комунікаційні звершення Зеленського, а їх у новому році уже чимало, вказують на те, що ця олів’єшна максима таки має сенс, бо почалося усе в останні хвилини 2019 року.
У новорічну ніч відверті противники президента обурилися, обережні симпатики насторожилися, а гарячі прихильники утвердилися у думці, що правильно проголосували. Зеленський зробив спробу максимально інклюзивного звернення. Про маніпулятивність і риторичні пастки того тексту уже написано і проговорено багато. Хочеться тільки додати невеличке уточнення щодо цитати "немає рядка у паспорті "патріот, малорос, ватник, чи бандерівець…"
Усі ці терміни, звісно ж, далекі від точних. "Патріотами" люди називають себе у першій особі, мовляв, я – патріот. Для позначення любові до Батьківщини цей термін використовують і в другій та третій особі – ти/він/вона/ми/ви – патріот(и). З бандерівцями подібна ситуація. Є певна група людей (доволі малочисельна), що називає себе бандерівцями, хоча термін історичний. Іноді його використовують напівжартома, також у другій і третій особі. Для таких, як Кісєльов, термін "бандерівець" має виключно негативне значення. Щодо "малороса" і "ватника", то мені важко уявити, щоб хтось використав на сучасному етапі ці терміни щодо власної особи. З "малоросом" таку ситуацію ще можна уявити років сто тому, але не сьогодні.
Як бачимо, один термін нейтральний (і дуже широкий), два історичні (які вживають у сучасному контексті), а третій – звичайна інвектива. Їх неможливо використовувати, як маркери соціальних груп, тому пропоную розглянути трошки іншу термінологію.
Справа ідентичності
Справа ідентичності – це процес складніший за приклеювання ярликів чи обзивання проплачених тролів у коментарях. Ці процеси тягнуться поколіннями та мають різні перехідні етапи.
Українська ідентичність вигризала собі місце у державних утвореннях сусідів (росіян, поляків, угорців, румунів). І успішність цієї ідентичності, як і будь-якої іншої, полягає у повній незалежності від колишніх метрополій (не тільки політичній, але і культурній). По-суті, цей процес можна зобразити, як прогресію від повної залежності до повної незалежності. Він має такі етапи:
Читайте також: Новорічне звернення Зеленського. Українські інтелектуали опинилися в політичній пастці
Повна залежність: у носіїв нема жодної ідеї про окремішню ідентичність, вони вважають себе невід’ємною часткою народу метрополії. Свою мову/культуру вони уважають упослідженою, соромляться або ж не володіють ними зовсім, бо колонізація відбулась успішно.
Регіональний колорит: носії усвідомлюють свої регіональні відмінності від метрополії, але не уявляють собі життя без неї. Свою мову/культуру вони знають (або слабо знають), але вважають їх не настільки розвиненими, як у метрополії, більшість культурної продукції споживають саме з центру.
Поміркована емансипація: носії вимагають автономії від метрополії, борються за свою мову і культуру, але усе одно не уявляють життя без метрополії.
Радикальна емансипація: носії мають сформовану ідентичність, що відмінна від метрополії, вони прагнуть політичної та культурної незалежності.
Процеси формування ідентичності неоднорідні і неодночасні. В один часовий проміжок поруч можуть жити представники усіх чотирьох підвидів. Іноді стається так, що незалежність виборюють саме радикальні емансипанти, або ж вона падає на голову через те, що метрополія не в стані утримати свої території (як це було у нашому випадку). Потім формується новий спектр ідентичностей, уже постколоніальний:
Радикальні незалежники: ця група формується на базі радикальних емансипантів. Політичну незалежність вони здобули, тепер працюють над культурною, відрізаючи максимальну кількість зв’язків з колишньою метрополією.
Помірковані незалежники: прихильники політичної незалежності, помірковані адепти культурної. Мовляв, країну свою маємо, культуру також. Свою культуру підтримуємо, але зі спільними з колишньою метрополією традиціями та культурними кодами не боремося.
Латентні колоніали: які неохоче приймають незалежність політичну, але відкидають незалежність культурну. Мовляв, так сталося, що ми зараз не разом з метрополією, але не смійте рушити культурну залежність, ми не в стані прожити без високої мови/культури метрополії. Подивіться, тут же усе таке убоге, от колись з матушкою-метрополією було життя…
Відверті колоніали: група, що не сприймає політичну і тим паче культурну незалежність, вони прагнуть повернутися у тепле лоно матінки-метрополії, бо тільки там можна спокійно жити/вмерти і обціловувати помадою вагони.
Ось такий спектр (справді, у паспортах таке не пишуть). І усім вгодити неможливо, бо життєві пріоритети зводяться виключно до гарних і освітлених доріг тільки, якщо ти автомобіль. Можна обмотати людей автобанами, але у питаннях культурної ідентичності неможливо вгодити одночасно радикальним незалежникам і відвертим колоніалам.
В Офісі президента почули…
В ОП почули негативну реакцію на новорічне звернення і вирішили відігратися на День Соборності.
Цього разу гарант спробував відмежуватися від минулого, "традицій, культури та релігії", мовляв, "є ще цінності", довкола яких треба об’єднуватися, щоб нас у майбутньому асоціювали "з доброчесністю, порядністю, вихованістю та толерантністю, свободою, демократією…"
Здавалося б, невже вдалося відшукати комунікативний ключ, що об’єднав би відвертого колоніала і радикального незалежника? Так, але це загальнолюдські цінності, на кшталт "вода мокра", "вогонь пече", а що ми почули далі?
"Я українець […] Я взірець для пострадянського простору у захисті своїх прав". Бінґо! Згадуючи пострадянський простір, Зеленський показав, що не може себе мислити без колишньої метрополії, навіть якщо говорить про майбутнє, тобто почав загравати з поміркованими незалежниками та латентними колоніалами.
Потім, перебуваючи з візитом в Ізраїлі, 24 січня Зеленський дав інтерв’ю 9 каналу, де, зокрема, заявив таке: "Но как-то же жили. Как-то что-то было. И было много. И были в составе одной страны – Советского Союза".
Читайте також: Комунікаційна невдача. Чому новорічна промова Зеленського викликає захват у росіян і гнів – в українців?
Ця цитата ближча усе таки до латентного колоніалізму, ніж до поміркованого незалежництва, бо тут уже йдеться не тільки про культурну залежність, це світлі згадки про залежність політичну.
Минає три дні, і уже у Польщі Зеленський заявляє: "Польща і польський народ першими відчули наслідки злочинної змови тоталітарних режимів…", таким чином спростовуючи дискурс колишньої метрополії. Після цього в Росії Зеленського починають обзивати "націоналістом".
Можемо залишитися при автомобільних метафорах, які Зеленський з пієтетом використав у новорічному зверненні, і згадати відеоролик, де Жан-Клод ван Дам тримається на шпагаті між двома вантажівками. Він не падає тільки тому, що вантажівки їдуть паралельно, в одному напрямку з однаковою швидкістю. Натомість радикальні та помірковані незалежники рухаються в одному напрямку, латентні та відверті колоніали – в іншому. І всі чотири групи – з різною швидкістю. Спроба усім вгодити, тобто шпагат, – це самогубство.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
