Книга Дениса Казанського й Марини Воротинцевої "Як Україна втрачала Донбас", яку написали вихідці з Донецької та Луганської областей, мимоволі викликала в автора цієї статті, вихідця із Криму, запитання: а як Україна втрачала Крим?
Про це для "Тижня" пише Ігор Лосєв, повідомляє UAINFO.org.
Приблизно так само, як і Донбас. Хоча була і своя специфіка. У Криму від 1991 року базувалося потужне російське військово-морське угрупування. У Севастополі постійно мешкали кілька тисяч російських офіцерів зі своїми родинами. На Донбасі такого не було. Ну а решта не дуже й відрізнялося.
Проте всі помилки й навіть злочини (деякі його дії на цих теренах важко кваліфікувати як щось інше) офіційного Києва за 22 роки незалежності на цих землях досі не зжиті, не припинені, не розкритиковані й не виправлені на території так званої материкової України. Вони тривають, а значить колись, можливо, доведеться писати книжку "Як Україна втрачала… Україну".
Як у Криму, так і на Донбасі десятиліттями було засилля легальної та злісної проросійської, антиукраїнської пропаганди. Зокрема в Севастополі на 370 тисяч населення видавали два десятки газет антиукраїнського спрямування, які можна поділити на патологічно антиукраїнські, активно антиукраїнські й помірковано антиукраїнські. Дещо про їхній репертуар.
Читайте також: Брак належної гуманітарної політики у Криму й на Донбасі дорого коштував Україні
Ось газета "Русский Севастополь", №1 за 2006 рік (надруковано в типографії "Флаг Родины" Чорноморського флоту РФ). Стаття Євгенія Морозова "Аннексированый Крым": "Крим захоплено Україною. Ніяких українців немає.Це австрійська вигадка. …Встановлення Україною свого правління над Кримом і Севастополем є в першому випадку прихованою, а в другому – абсолютно відкритою анексією. …Росія у зв’язку з волевиявленням населення Криму й Севастополя повинна відновити свій суверенітет на даних територіях". Офіційний Київ не звертав на потік подібних публікацій жодної уваги.
Газета "Русичи", №10 за 2006 рік: "Україна стає частиною Росії. Це можливо тільки в разі згуртування навколо цієї мети всіх росіян, усіх людей здорового глузду в Україні, їх активної участі в політичному житті… Виходьте на вулиці. Влаштовуйте акції громадянської непокори злочинному режимові…"
Решта в такому ж самому стилі. Але в Києві це нікого не цікавило, крім окремих громадських активістів. А були ще й місцеві телеканали, сказати б "Зомбі-TV", котрі те ж саме пропагували з відеорядом. Хіба нині в Україні в цьому сенсі щось змінилося? Ні. Кримська й донбаська антидержавна інформаційна методологія поширюється на цілу державу.
Нещодавно подивився телеканал "ZIK". Там ішлося про спільні навчання українських і британських військових. Позиція ZIK цілком відповідала позиції Кремля. Лунала несамовита критика НАТО та контактів цієї організації з Україною. Такої гострої, "погромної" критики Росії на ZIK не буває ніколи. ZIK сіяв недовір’я та неприязнь до НАТО.
За часів президентської каденції Віктора Ющенка аналогічна істерія була у відповідній пресі під час спільних навчань українців і західних партнерів ("Сі Бриз"). Тоді у кримському місті Феодосії місцеві проросійські елементи вийшли на вулиці. Навчання було зірвано. Ющенко тоді не наважився на відсіч.
Читайте також: У Зеленського ведуть інформаційну війну проти власного народу – Волошина
Як у Криму, так і на Донбасі вільно й безперешкодно діяли антиукраїнські партії та організації. Хіба вони не діють нині на всій території України? Сьогодні мають свої фракції в парламенті такі структури як ОПЗЖ. Ніхто раніше й ніхто тепер не порушує питання про припинення їхньої діяльності. Один із лідерів ОПЗЖ Медведчук перебуває під санкціями у США, а в Україні до нього немає жодних претензій.
Вільно діє партія Шарія. Ось саме так було на Донбасі та в Криму, внаслідок чого вони опинилися там, де вони опинилися. І в цьому важко звинувачувати лише адміністрацію Зеленського, бо приблизно така ж ситуація була за адміністрації Порошенка. Бо того-таки Медведчука призначив українським перемовником у Мінську саме Порошенко.
Це запитання якось у телестудії поставили нардепці від "Європейської солідарності" Софії Федині. Федина, незважаючи на зовсім інші погляди, у дечому дуже подібна до пропагандистської "пасіонарії" "Слуги народу" Мар’яни Безуглої, котра не бачить жодних недоліків у діяльності правлячої партії. А Федина не визнає жодних хиб у діяльності обожнюваного Петра Олексійовича.
Проте на запитання вона була змушена відповісти, що Медведчука як перемовника від України зажадав Путін, відмовляючись в іншому разі від перемовного процесу. Дивно, як можна одній державі визначати пул перемовників від іншої держави? Отже, хиби київської політики на Донбасі й у Криму не лише не подолані, а поширені на цілу територію України.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
