У підписаній Україною Угоді про Асоціацію з ЄС є ціла окрема глава, яка так і називається "Громадське здоров’я" і має три статті, суть яких полягає у зобов’язанні України вживати заходів для захисту здоров’я громадян. Такі дії європейці вважають передумовою сталого розвитку й економічного зростання будь-якої країни. Керуючись цими настановами, на хвилі всеохопних проєвропейських реформ, в Україні вирішують кардинально перебудувати систему санітарно-епідеміологічної служби (СЕС). Зрозуміло, що без поправки на наші реалії не обійшлось.
Кабінет Міністрів України наприкінці листопада 2016 року визначив механізми та строки розбудови системи громадського здоров’я в державі, а вже за п'ять місяців, у квітні 2017-го, уряд додатково затвердив середньостроковий план пріоритетних дій у цьому напрямку до січня 2020 року. Саме в цих постановах, визначається так звана переорієнтація системи громадського здоров’я від "санітарного нагляду та боротьби з інфекційними хворобами до нового громадського здоров’я".
Це той момент, коли й почався рух до закриття СЕС по всій країні. На найвищому рівні тогочасні топ-реформатори називають тоді ще наявну структуру санітарно-епідеміологічної служби корупційною та неефективно. Чим і формували підґрунтя для створення Центру громадського здоров’я України за аналогом з американською CDC (Центр із контролю та профілактики захворювань у США).
Читайте також: Півцарства за вакцину: президент – порожнє місце приречений на фіаско
Адепти змін пояснювали, що Україна в новій моделі побудови системи має зосереджувати свою увагу на зміцненні здоров’я населення та профілактиці захворювань. Про боротьбу з інфекціями як основну діяльність – тоді не йшлося.
Розбалансована система
У межах реформи СЕС було розпочато перехід від так званої централізованої вертикалі до децентралізованої моделі, але за збереження державного фінансування. Створили Центр громадського здоров’я, і його роботу потрібно фінансувати. А де взяти кошти?
Саме від початку цього року набули чинності зміни до Бюджетного кодексу у статті 87. Відповідно до яких державна програма "Проведення епідеміологічного нагляду, спостереження, діяльності закладів громадського здоров’я та заходів боротьби з епідеміями" змінюється програмою "Громадське здоров’я та заходи боротьби з епідеміями". Що по суті призвело до зникнення статей фінансування конкретних напрямків у бюджетному кодексі та концентрацію цих коштів в одному пулі бюджетної програми громадського здоров’я. Зокрема, зникли програми фінансування діяльності лабораторних центрів МОЗ і заходів боротьби з епідеміями й утримання бюджетних установ, які перебувають у сфері підпорядкування МОЗ і реалізують функції у сфері громадського здоров’я.
Концепція змін анулює їхнє фінансування як виділеної статті в кошторисі, а їхні цілісні майнові комплекси планували передати на баланс і так уже багатостраждального місцевого самоврядування. Модель подібна до медичної реформи: Центр громадського здоров’я має здійснювати оплату послуг у регіональних лабораторних центрів за визначеними тарифами. А утримувати будівлі мало би місцеве самоврядування.
У МОЗ навіть не приховують, що така модель фінансування сприятиме оптимізації мережі лабораторних центрів і кількості їхніх послуг, які потрібні державі в конкретний період. Іншими словами – закриття багатьох таких центрів просто неминуче. Пілотні проєкти запустили ще торік, а 2020-й мав стати фінальним у цьому процесі. Але свої корективи у плани МОЗ внесло саме життя – почалась епідемія коронавірусної інфекції, яка й дала змогу продемонструвати всю "ефективність" запропонованих змін у питаннях епідеміологічного нагляду та так званої децентралізації функцій СЕС.
Читайте також: Кілька слів про медицину – радянську та пострадянську
На щастя, процес передачі регіональних лабораторних центрів МОЗ громадам зупинили, але остаточно не відмовилися. Найцікавіше, що ще в листопаді минулого року на основі звернення до мене працівників з 24 обласних лабораторних центрів Міністерства охорони здоров’я України, як народна депутатка зверталася до МОЗ, щодо загрозливої санітарної та епідемічної ситуації в державі, що склалася внаслідок руйнації профілактичного (превентивного) напрямку вітчизняної медицини.У той час про епідемію коронавірусу ще навіть ніхто й не говорив.
Зараз усі лабораторні центри працюють у надважких умовах і буквально цілодобово перевіряють аналізи ПЛР-тестування пацієнтів із підозрою на коронавірус. Більшість з лабораторних центрів, зокрема й на Вінниччині, не справляються з наявними навантаженням, не вистачає елементарного: кадрів й обладнання. А працівникам ще й розуміння, що їх чекає далі…
Що далі?
Епідемія коронавірусу примусила владу все ж згадати, що ефективна структура СЕС – це основний інструмент для боротьби з епідеміями. Ще 23 лютого цього року Рада нацбезпеки й оборони України звернулася до Кабінету міністрів України із пропозицією відновити діяльність санітарно-епідеміологічної служби. Але після майже двомісячного очікування конкретних дій із боку МОЗ не було зроблено. Більше того, для прикладу, працівникам лабораторних центрів МОЗ передали лише повноваження, але не дали офіційних посад. І це наштовхує на думку, що існує реальна загроза скорочень працівників і закриття центрів у майбутньому.
Також сьогодні відсутній порядок епідеміологічного нагляду, який би дав чітке розуміння, хто і яким чином має здійснювати профілактику та боротьбу з інфекційною та неінфекційною захворюваністю. Через це на первинному рівні система епідеміологічного нагляду вже фактично втрачена.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
