Нове дослідження показує, наскільки недосяжним є звичайний ранковий ритуал людей для роботів, принаймні поки.
Про це повідомляє Forbes, інформує UAINFO.org з посиланням на Фокус.
За словами вчених, наріжним каменем виявилася ходьба з чашкою кави в руці. Не розлити гарячу рідину з чашки, поки ми йдемо через кухні, кімнати, кафе або по вулицях, це те, що більшості людей вдається без будь-яких додаткових зусиль. Але фізика, яка лежить в основі цієї буденної дії, настільки складна, що може зрівнятися з квантовою механікою, кажуть дослідники.
"Незважаючи на те, що люди володіють вродженою чи набутою здатністю взаємодіяти зі складними об'єктами, наше розуміння цих взаємодій — особливо на кількісному рівні, майже дорівнює нулю", — говорить професор електромеханіки з Університету штату Арізона Ін-Ченг Лай.
Кава — це гаряча рідина в чашці, яка може рухатися практично в будь-якому напрямку. Напій взаємодіє з чашкою, яка взаємодіє з рукою, що тримає її. Зі свого боку рука контролюється тілом, яке переміщається у масштабнішому середовищі. Всі ці складні компоненти складаються у повсякденний ранковий ритуал.
Занадто непросте завдання для нинішньої робототехніки. Здатність виконувати тонкі і підсвідомі, але все ще складніші рухи, може стати ключем до розробки реалістичніших протезів.
"При розробці "розумних" протезів стає все важливішою імітація природних рухів, якими володіють людські кінцівки. Такі поліпшення роблять протези зручнішими для споживачів", — говорить студент-дослідник з Університету штату Арізона Брент Уоллес.
Уоллес і Лай провели дослідження, в якому гарячий напій у чашці був замінений кулькою. Вчені спостерігали за тим, як випробовувані переміщали кульку по чашці, при цьому не дозволяючи їй впасти на підлогу.
Методи включали в себе ритмічні обертання чашки як з високою, так і з низькою частотою. Дослідники побачили у цьому певну інтуїтивну навичку, яка дозволяє людям ходити з гарячою чашкою кави.
На основі проведеного експерименту, вчені знайшли спосіб пояснити, як люди можуть взаємодіяти з динамічним середовищем, що відповідає теорії лінійних стаціонарних систем, яка зі свого боку може застосовуватися до роботизованих систем.
Теорія лінійних стаціонарних систем – це один з розділів теорії динамічних систем, який використовується для вивчення процесів управління технічними системами, а також для цифрової обробки сигналів і в інших областях науки.
"Результати цього дослідження можуть бути використані для того, щоб оснастити "м'яку робототехніку" людськими навичками. Це допоможе створювати комфортніші протези, а також може бути застосоване в інтерфейсі мозок-машина", — додає Лай.
Зазначимо, що м'яка робототехніка, це напрям у робототехніці, який спеціалізується на створенні роботів з м'яких матеріалів, що нагадують тканини живих організмів.
Уоллес додає, що розуміння таких простих на перший погляд взаємодій, може "відкрити нову еру виробництва й автоматизації".
"Наслідуючи динамічній формі поведінки людей при взаємодії зі складними об'єктами, ми зможемо автоматизувати процеси, які раніше вважалися неможливими", — зазначають вчені.
Відомо, що перший випадок, коли робот вбив людину, стався ще у 1981 році, коли роботизована рука розчавила японця на фабриці Кавасакі. Нині у світі використовується понад мільйон промислових роботів, з яких половина трудиться в Японії.
Першим у світі кіборгом називає себе професор кібернетики Кевін Ворвік, який імплантував у свою ліву руку комп'ютерні чіпи. Вони дозволяють Уорвіку управляти дверима, штучною рукою і "розумним" інвалідним візком.
Засновник Інституту робототехніки Карнегі-Меллона Ханс Моравек вважає, що до 2040 року роботи стануть самостійними видом.
"Вони могли б замінити людей у будь-якому важливому завданні і, в принципі, змогли б краще управляти нашим суспільством", — говорить Моравек.
