У мене є свій спогад про 1 грудня. Він присвячений Любомирові Гузару
Про це на своїй сторінці у фейсбуці пише Данило Лубківський, повідомляє UAINFO.org.
Після того, як уночі побили студентів, як багато інших людей, уже зранку я був на Михайлівській площі. Це було відразу після повернення пізно вночі з Риму, де завдяки зусиллям Івана Васюника Комітет пам’яті отця Омеляна Ковча провів церемонію вручення щорічних почесних відзнак.
На Михайлівській мене накрили різні почуття. І шок, і розгубленість, і злість, і виразне передчуття великого зрушення.
Всі свої сумбурні відчуття я переказував членам Ініціативної групи "Першого грудня". Це був телефонний зв’язок із групою людей – Блаженнішим Гузаром, його секретарем отцем Миколою Семенишиним, Іваном Васюником та Яриною Ясиневич. Врешті Любомир Гузар запросив усіх нас, членів і середовище Ініціативної групи, до себе у Княжичі.
Близько під вечір там відбулася зустріч.
Якщо не помиляюся, із членів Групи були Євген Сверстюк, Мирослав Попович і Вадим Скуратівський. Мирослав Маринович, Ігор Юхновський та Іван Дзюба залишалися на телефонному зв’язку.
Гузар фізично не бачив гостей. Якось я усвідомив, що він ніколи, певно, й не знав, який, наприклад, я маю вигляд. Але мені здавалося, що він бачить мене, бачить нас. Він дуже уважно розрізняв співрозмовників. Ледь схилившись, слухав. Доброзичливо кивав, часом серйознішав, коли щось обурювало слух. Його настрій завжди був рівним, хоча часом він міг стати грізним – я бачив це лише раз, коли під час розмови в Інституті філософії 10 грудня він суворо й поважно поставив на місце Леоніда Кравчука, що з якоюсь зухвалою нахабністю вельможі намагався щось обґрунтувати в Януковичевій позиції.
Я завжди любив дивитися на його руки. Ці руки видавалися мені рідними, вони нагадували руки мого тата. І взагалі, згадуючи Гузара зараз, я, можливо, навіть підсвідомо надаю його жестам характерні рухи мого власного батька. Пам’ять вміє об’єднувати дорогі образи, а, може, і насправді ці риси були дуже схожими.
Читайте також: Спецоперація "Ліквідація": навіщо ДБР викликає чільних учасників Революції гідності
На зустрічі у Княжичах не було зайвих дискусій. Пам’ятаю свою емоційну розповідь. Пам’ятаю, як без особливих сумнівів група "Першого грудня" вирішила сказати своє "Не бійтеся". Цей текст був написаний дуже швидко, ще в домі Патріарха. За якусь годину проєкт погодили всі члени Групи, з якими можна було встановити зв’язок. Одночасно з текстом з’явилася ще одна думка. Попередньо порадившись із Васюником (він іще залишався в Римі) і Яриною, я запропонував, аби Патріарх та члени Групи прийшли 1 грудня на Майдан, де планувалося віче.
Гузар схилився над столом. Слухаючи нас, він мовчки кивав, але по нашій розмові – мовчав. Дуже уважно, з якимось особливим тремом за ним спостерігав, а насправді підтримував Сверстюк. Гузпрове мовчання не видавалося ваганням. Він мовчки розмірковував. І врешті сказав: "Так, треба йти", і ця його згода несподівано додала всім піднесеного настрою.
Взагалі ця ідея була ризикованою. Ніхто з нас не міг передбачити ані розвитку ситуації, ані можливих політичних і церковних наслідків появи Патріарха й Кардинала Гузара на народному й опозиційному Майдані. Так само важко було бути певним елементарної безпеки. Але він вирішив йти, і в цьому рішенні була його тиха та спокійна впевненість.
Ще вночі я зв’язався, здається, з Юрієм Луценком і повідомив, що Любомир Гузар і члени Групи прийдуть на Майдан. Із самого ранку ми всі вже були в тісній координації з організаторами віче.
Патріархові було важко йти, тому дуже важливо було підвезти його автомобілем якнайближче до імпровізованої сцени. Але там виникла нова проблема: на транспорт, на якому розмістили подіум для промовців, треба було піднятися високими східцями. Це було неможливо. Рішення знайшлося швидко: Патріарх Гузар попросив мене зачитати звернення Групи "Не бійтеся" і після цього взяв слово сам, не піднімаючись на вантажівку.
Пам’ятаю море людей навколо. Для всіх, очевидно, така сила-силенна мала вигляд і несподіванки, і великої обнадійливої підтримки. Хвилюючись, я взяв мікрофон і почав читати текст (певної миті він здавався мені задовгим, що аж хотілося правити на ходу). Але Майдан доброзичливо вслухався в ці слова "Першого грудня".
Настала пауза, і до людей звернувся Патріарх. Через багато років після його промови я все більше й більше переконуюся в тому, наскільки правильною була його головна думка, звернена до людей. Людьми керував справедливий гнів. У такі миті люди хочуть чути рубані слова революційних риторів. Але вони із самого початку почули найважливіше: чиніть добро, і наш Майдан став цим добром.
Читайте також: Шість років без Сверстюка: лицар, якого не спинили ані система, що здавалася нездоланною, ані перемога над нею
Після виступу Групи "Першого грудня" стихія знову завирувала. Розпочинався мітинг, а я разом із охороною віче й отцем Миколою Семенишиним почав поволі виводити Любомира Гузара з натовпу. Після цього ми пішки йшли перед його скромною "Шкодою", щоб акуратно піднятися Інститутською аж до Банкової.
Назустріч ішли сотні людей. Столиця повставала. Ми рухалися вгору й не могли навіть здогадуватися, що буде далі. Біля Банкової я попрощався із Патріархом і його супроводом. Вони рушили далі, а вже зліва, біля Спілки письменників, звідкись з’явився грейдер і навколо нього десятки людей.
Розпочиналася Революція…
1 грудня 2013 року Любомир Гузар став першим українським Патріархом, який прийшов на Майдан, де пролилася кров дітей.
Він закликав робити добро й не боятися.
Робити добро й не боятися.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
