Аксіома: політична влада в суспільстві належить тим, хто може організуватися, щоб узяти й утримати цю владу
Про це на своїй сторінці у фейсбуці пише Олексій Панич, повідомляє UAINFO.org.
В Україні це найкраще вміють олігархи. Їх мало і їм найлегше домовитися між собою про спільні інтереси (попри їхні постійні війни між собою). Також вони мають значний владний ресурс (гроші, вплив на широкі верстви суспільства як роботодавці та власники медій), який можуть конвертувати у видиму та приховану політичну владу.
Зменшені копії тої самої моделі маємо секторально: "медична мафія" керівників "провідних" лікарень, "освітня мафія" ректорів "провідних" університетів, "академічна мафія" керівників різних "національних академій", тощо. Все це "галузеві олігархати": членів цих "клубів" небагато, всі мають реальний вплив на певні суспільні кола й уміють домовлятися про спільне лобіювання спільних політичних інтересів.
Читайте також: Портников: Розуміння цього простого факту – єдина можливість не відчувати себе вічним дурнем
Є також "місцеві мафії", які ефективно "контролюють" певну місцевість, так що й центральній владі (будь-якій) необхідно з ними "домовлятися". Їм також ніхто не кидає серйозний виклик, бо не менш організованих конкурентів поза межами цих уже сформованих кіл "місцевої мафії" просто немає. Все це "регіональні олігархати".
На іншому кінці політичного спектру добре можуть організовуватися хіба невеликі "групи ідеологічних інтересів" ("націоналісти", "націонал-ліберали" на кшталт "Демсокири", ГО в різних галузях, як-от освітні чи медичні, тощо). Але вони не мають скільки-небудь серйозного владного ресурсу (економічного, медійного, тощо), а отже й упливу на решту суспільства, щоб усерйоз претендувати на владу.
Решта політичних партій, крім названих "дрібних ідеологічних", насправді обслуговують олігархат під гаслами "боротьби за справедливість проти олігархів". Інших заможних й організованих замовників послуг великих політичних партій в Україні немає.
Читайте також: ЗАТ "Україна" і його акціонери. Ми повернулися до всевладдя олігархічного консенсусу
Ця картина не зміниться, поки не навчаться самоорганізовуватися на захист власних політичних інтересів широкі маси дрібніших політичних дієвців: середній і малий бізнес в економіці, керівники невеликих і приватних вишів в освіті, лікарі та керівники по-справжньому конкурентоспроможних лікарень у медицині, тощо.
А "самоорганізовуватися на захист власних політичних інтересів" означає – активне партнерство з політичними партіями та формування власного "замовлення" на їхні послуги політичного лобіювання тих чи інших реформ.
Мораль: деолігархізація – це лише й винятково те, що я щойно описав: якісно краща самоорганізація неолігархічних верств суспільства для захисту усвідомлених ними спільних політичних інтересів. Якщо хтось називає деолігархізацією щось інше – це локшина на вуха для дурнів.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
