Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що необхідно готуватися до світової економічної кризи. Міністр економіки Росії Антон Сілуанов стверджує, що "ситі часи" в економіці минули, пише для "Еспресо" Віталій Портников
Експерти московського Центру макроекономічного аналізу й короткострокового прогнозування стверджують, що для Росії криза може виявитися серйознышою, ніж для інших країн, і значна частина виробництв, які закриті у зв'язку з карантином, більше не відкриються.
Таких невтішних прогнозів російські чиновники й експерти не робили ані 2014 року, коли Захід запровадив проти їхньої країни санкції за агресію проти України, ані пізніше, коли падали нафтові ціни. Новий обвал цих цін – фактична поразка Росії в "нафтовій війні" із Саудівською Аравією – збігся ще й із епідемією короновірусу.
Читайте також: Іншої Росії не буде. Навіть без Путіна
І в цій драматичній для країни ситуації російське керівництво робить одну помилку за іншою, що, можливо, пов'язано з елементарною "зношеністю матеріалу". Постарілий Володимир Путін остаточно відірвався від реальності й тягне за собою у світ власних фантазій і своє оточення, і свою країну.
Все це може означати, що найближчими роками нам доведеться мати справу з "іншою Росією" – країною, яка відчайдушно шукатиме вихід з економічної кризи й політичної безвиході. А перше, що роблять у Москві, коли розуміють, що ситуація у країні загрожує втратою влади – це зупиняють гру в наддержаву.
Так було й із Радянським Союзом. Коли наприкінці 1980-х років почалася економічна й політична криза, мало хто міг уявити собі, що Кремль відмовиться від впливу на Сході Європи й виведе війська з багатостраждального Афганістану.
Читайте також: Портников: Козак змусив Єрмака зіграти в улюблену гру маніпуляторів
Більше того, у перші роки горбачовської перебудови керівництво вмирущої імперії ще намагалося роздувати щоки, обманювати себе та своїх співвітчизників. Але проблем було занадто багато, а ресурсів не вистачало навіть на самих себе.
Однак до майбутньої російської кризи потрібно поставитися з усією відповідальністю. Закінчення окупації та тиску – це не гарантія успіху для країни, що звільняється від російських "обіймів". Радянські війська пішли й із Чехословаччини, й із Афганістану.
Через три десятиліття Чехія та Словаччина – учасниці Європейського Союзу, стабільні й успішні держави, для яких окупація Кремля – похмура сторінка історії. Натомість Афганістан – країна із двома президентами та внутрішнім конфліктом, яка не може подолати спадщину минулого.
І нам потрібно дуже постаратися, щоби правильно й із користю для себе використати російський занепад.
