Наша давня церковна мова була українською – свідчать найоб’єктивніші свідки

Фрагмент сторінки Київського Псалтиря 1397 року – пергаментного рукопису великого формату на 229 аркушах, пам’ятки середньовічного книжного мистецтва України

300 років тому наказом московського царя Петра І було заборонено книгодрукування українською мовою і вилучено українські тексти із церковних книг. Їх замінили московськими книгами й таким чином зламали вікову традицію богослужбової мови на наших землях

Про це для "Радіо Свободи" пишуть Ірина Костенко, Марина Остапенко й Лариса Мудрак, повідомляє UAINFO.org.

У зв’язку з цим ми згадали заяву митрополита [РПЦвУ] Онуфрія щодо мови богослужіння: "на старих мовах служать скрізь… і греки, і грузини, і румуни, й англійці здійснюють богослужіння не так на сучасних, а на старих мовах".

Якщо так, то чому ж тоді сьогодні в Києво-Печерській лаврі ігнорують мову, якою молилися святі Антоній і Феодосій та всі чудотворці Печерські? Адже ж заповідав преподобний Феодосій: "Як я влаштував монастир у службах, так і тримайте. Заповітів монастирських і уставу не міняйте" (Нестор Літописець, "Повість врем’яних літ").

Не міняти заповітів святій обителі вдавалось при своїх князях. А від чужих царів довелося прийняти чимало змін. Й одна з найзначніших – це зміна вікової богослужбової мови Печерського монастиря (або – за визначенням митрополита [РПЦвУ] Онуфрія – "старої" мови).

Якою ж вона була?

У пошуку відповіді на це запитання спершу нагадаємо таке.

860 роки – святі просвітники Кирило та Мефодій переклали із грецької мови на староболгарську Святе Письмо.

Після хрещення 988 року Україна-Русь прийняла цю мову (звану вже як старослов’янську або ж церковнослов’янську), і вона стала панівною у богослужінні.

Але старослов’янська мова була для вірян малозрозумілою і тому потребувала певної адаптації. Саме для цього "у Печерському монастирі в 70-80 роках ХІ століття відбувалася велика робота щодо редагування Євангелії, Апостола та Псалтиря", зазначає Сергій Висоцький, доктор історичних наук, відкривач і перший дослідник стародавніх написів на стінах Софії Київської. "Мета такої редакції полягала в тому, щоби зробити старослов’янський текст зрозумілішим для києворуського читача або слухача", – пояснює дослідник.

Робота з адаптації старослов’янського тексту Святого Письма відбувалася не лише в Києві. "Від початку кожен зі слов’янських народів однакові літери старослов’янської мови вимовляв трохи по-своєму. Образно кажучи, у мертвий трафарет вкладав свою душу, свою мовну культуру. Саме ця душа і створювала неповторне обличчя старослов’янської мови, яке відрізнялося від усіх інших. Ці різновиди науковці назвали редакціями. Редакція сербська, македонська, українська, білоруська…" – пише Ганна Куземська, авторка книги "Якою мовою молилася давня Україна".

І саме українська редакція церковнослов’янської була єдиною богослужбовою мовою і в Печерському монастирі, і загалом на наших землях. Ми достеменно в цьому переконалися, звернувшись до найоб’єктивніших свідків – першоджерел.

Почали з Остромирового Євангелія (це унікальна пам’ятка києворуського письменства 1057 року).

Фрагмент тексту Остромирового Євангелія

У відділі стародруків Національної бібліотеки імені Вернадського уважно прочитали факсимільне видання цього дивовижного рукопису. І виявили в тексті просто вражаючу кількість слів і мовних форм, які донині живуть в українській мові. Наприклад:

1. Слова: година, подружжя, радощі, другий, місяць…

2. Закінчення дієслів на -ть: видить. ненавидить, приходить, величить, творять, спить, мучить, погубить…

Читайте також: Про що кажуть старовинні написи Софії Київської

3. Тверде и у словах: слуги, ріки, гріхи, муки, навіки, віки, Євангеліє од Луки.

4. Закінчення дієслів на -ти: писати, убити, їсти…

5. М’яке ц у кінці слів: близнець, отець…

6. Клична форма: Учителю, друже, наставниче, маловіре, рабе лукавий…

7. Закінчення -ові. -еві: Петрові, Ісусові, кесареві…

8. Форми власних імен і назв: Володимир, Давид, Марко, у Києві…

Написання власних назв "Володимира" та "Києва" у приписці переписувача в кінці тексту Остромирового Євангелія

Другий свідок української редакції церковнослов’янської мови – Київський Псалтир 1397 року.

Одна зі сторінок Київського Псалтиря 1397 року

У тексті цього рукопису представлені сотні слів і форм української мови. Наведемо дещицю прикладів порівняно із церковнослов’янською мовою Псалтиря 2010 року, які засвідчують велику різницю між українською та московською редакціями богослужбової мови:

Третім свідком став Служебник, виданий у друкарні Києво-Печерської лаври 1620 року. (Служебник – це богослужбова книга, що призначена для священника та диякона).

Фрагмент тексту Служебника 1620 року

У його тексті також величезною кількістю представлені українські слова та форми. Але плюс до цього у Служебнику є наголоси. Як відомо, кожна слов’янська мова має свою оригінальну систему наголосів. Пропонуємо декілька прикладів, які разюче відрізняються від наголосів церковнослов’янських текстів сучасної московської редакції.

Читайте також: Ігри ранньомодерних ідентичностей: як "русские люди" руської мови не розуміли

Фрагмент тексту Служебника 1620 року

Отже, три імениті писемні пам’ятки – ХІ, ХIV і XVII століть – незаперечно свідчать, що наша давня церковна мова була наскрізь українською.

І, як пояснив нам доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко: "Українська редакція богослужбової мови була єдиною. Іншої на наших землях не було. Аж до Москви. Московська ж редакція церковнослов’янської мови (саме її митрополит РПЦвУ Онуфрій помилково називає "старою" мовою – ред.) почала з’являтися в богослужбових текстах лише на початку XVIII століття".

Насамкінець згадаємо знамениту літеру Ѣ – "ять". У московській редакції церковнослов’янської мови вона сьогодні вимовляється як є.

А в українській завжди читалася як і.

Свідчення саме української вимови цієї літери ми знайшли на іконі видатного московського іконописця Андрія Рубльова "Спас в силах" (XV століття). У відкритому Євангелії написано: ПріидѢте… возмѢте – що читалося: Пріідіте… возміте.

Росіянам із їхньою вимовою Ѣ як є довелося би читати: пріідєтє… возмєтє. Саме тому в московській редакції церковнослов’янської мови літеру Ѣ із цих слів вилучили й запровадили нове написання: Прїидите… возмите…

Ікона "Спас в силах" московського іконописця Андрія Рубльова початку XV століття

Замість висновків

Ганна Куземська у книзі "Якою мовою молилася давня Україна" пише: "Українською богослужбовою мовою молився величезний православний край – від Сяну до Дону – десятки мільйонів людей, а протягом історії – сотні мільйонів. Кілька останніх століть її жорстоко й підступно винищували, виганяли з церков, забороняли, обмовляли…"

Але сьогодні, коли минули часи чужих царів і комуністичних тиранів, чи не настав час згадати й повертатися до нашої віковічної "старої" мови богослужіння? Адже вона донині живе у стародавніх манускриптах.

Незаперечно, що це повернення мало би починатись із нашої найдревнішої святої обителі – Києво-Печерської лаври. Яка, до речі, впродовж тисячоліття зберегла у своїй назві слово цієї справжньої "старої" мови – Печерська. (У московській редакції – дозволимо собі уточнити – варіант такої назви був би можливим лише як "Пєщєрская").

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube