У традиційних (пост)радянських анекдотах про білорусів окрім заїждженої теми любові до картоплі, часто дуже підкреслюється терплячість і витримка наших сусідів. То під час німецької окупації білорус переживає повішання, хоча спочатку дихати йому було тяжко, але з часом він звикає і пристосовується, то під час експерименту з цвяхом, що стирчить зі стільця, білорус не видає болю, бо думає, що "мабуть, так і треба…". Не будемо вдаватися до аналізу цих жартів чи вказувати на елементи ксенофобії в них, проте впевнено зауважимо, що останні події в Білорусі чітко показують на те, що терпець наших сусідів увірвався остаточно.
Вранці 18 червня в Мінську заарештували Віктора Бабарику, який претендує на пост президента Білорусі, разом з його сином Едуардом. Допитували їх у департаменті фінансових розслідувань Комітету державного контролю Білорусі, при цьому їхнього адвоката не допускали. Як відомо, Віктор Бабарико був головою правління "Бєлгазпромбанку", але також зрозуміло, що арешт пов’язаний саме з його передвиборчою боротьбою на пост президента Білорусі, бо вибори мають відбутися у серпні цього року, а він – один з найбільш популярних опонентів до чинного президента, пише у своєму блозі на сайті НВ доцент, кандидат політичних наук, директор Школи політичної аналітики НаУКМА Максим Яковлєв.
Вранці 18 червня в Мінську заарештували Віктора Бабарику, який претендує на пост президента Білорусі, разом з його сином Едуардом. Допитували їх у департаменті фінансових розслідувань Комітету державного контролю Білорусі, при цьому їхнього адвоката не допускали. Як відомо, Віктор Бабарико був головою правління «Бєлгазпромбанку», але також зрозуміло, що арешт пов’язаний саме з його передвиборчою боротьбою на пост президента Білорусі, бо вибори мають відбутися у серпні цього року, а він – один з найбільш популярних опонентів до чинного президента.
Читайте також: Останній забіг Бацьки, або чи зможе хтось перемогти Лукашенка на виборах
Новини про можливий арешт п. Бабарики спровокували протести ще напередодні ввечері: у столиці Білорусі люди вишукувалися у живий ланцюг, а машини, які проїжджають повз, сигналили їм на знак підтримки. Білоруські журналісти і блогери писали, що таке враження, наче відбувався якийсь футбольний матч. Їх можна зрозуміти — таких Майданів, як у нас, у своїй найсучаснішій політичній історії Білорусь не знає. В інтернеті можна побачити цікаві відео, зняті на мобільні телефони простими перехожими: столичне ДАІ затримує автівки тих, хто бібікав на підтримку протестувальників, і намагається виписати штраф. Довкола працівників ДАІ збираються небайдужі перехожі. В одному відео жінка емоційно розповідає інспекторам, що так – не можна, що країні потрібні зміни, що народ не може вже терпіти і скоро вибухне. Люди поруч підтримують її вигуками та … оплесками.
Цікавим є і формат протестів, який уже охрестили «капцевим» (рос. тапковыми), тому що саме домашні капці стали його символом. Справа в тому, що капцями можна придушити вусатого таргана — персонажа з твору Корнєя Чуковського, дитячої віршованої казки «Тараканище», написаної 1921-го р. Білоруси втомилися від свого «вусатого таргана» Олександра Лукашенка та прагнуть змін.
Цікавим є також маловідомий, однак промовистий мем цих білоруських президентських перегонів «годувати голубів». Суд білоруського Бресту присудив Олександру Кабанову, прессекретарю кандидатки на пост президента Світлани Тихановської (її чоловікові, блогеру Сергію Тихановському, відмовили навіть у реєстрації ініціативної групи зі збору підписів) 15 діб арешту. Затримали його 15-го червня за політичні заклики, які він робив ще на початку травня, під час … «годівлі голубів». У суді він також заявив, що у своєму ролику «На чому тримається режим Лукашенка?» він не закликав ні до чого іншого, як до … годування голубів.
Розпорошена та слабка білоруська опозиція, яка закликає прихлопнути вусатого таргана капцем та нагодувати голубів, набуває популярності і після призначення Олександром Лукашенком нового уряду країни 3-го червня, який очолив колишній голова правління Державного військово-промислового комітету Білорусі Роман Головченко, який став, так би мовити, "ювілейним", десятим прем'єром незалежної Білорусі. Політологи та журналісти відмічають ставку п. Лукашенка на силовиків, кадрове значення яких суттєво зросло — приміром, адміністрацію президента очолив колишній заступник голови Білоруського КДБ Ігор Сергєєнко. Намагання Олександра Лукашенка показати усім, хто насправді в країні хазяїн, і при цьому зробити «класичний» свого роду крок — опертися на силовиків, які зацікавлені у збереженні владного статус-кво, вочевидь посилило невдоволення у білоруському населенні. В Україні ми часто чуємо від деяких політиків і наших співгромадян, мовляв, у Білорусі панує стабільність — «не те що у нас», однак зараз ми розуміємо, що ця уявна «стабільність» самим білорусам тхне застоєм, безперспективністю, гнітючою безвихіддю. Люди на вулицях, які зараз вийшли на протести, а до цього вистоювали довгі черги для того, щоб поставити свій підпис для реєстрації кандидатів на вибори, відверто кажуть журналістам, що далі так тривати не може і для Білорусі настав час змін.
Читайте також: The New York Times: Лукашенко теряет контроль в своей стране и обвиняет в этом Россию
Поведінка самого Олександра Лукашенка показує не лише те, що він почасти втомився від своєї ролі "стабільного" лідера Білорусі, але й те, що як політик він не встигає за сучасними світом, в якому політична боротьба набуває нових форм. Його традиційні методи кедебістської «роботи» з опозиційними лідерами і надалі лишаються ефективними, однак у всіх, хто стежить за активними передвиборчими перегонами в Білорусі складається враження, що п. Лукашенко відчуває непередбачуваність того, що зараз відбувається в країні. Звісно, він традиційного не хоче, щоб у виборчому бюлетені було лише одне його ім'я. Так само, йому хочеться отримати результат, за яким він суттєво випереджатиме усіх інших – якийсь 85+ відсоток, а решту нехай псевдоопозиціонери поділять між собою. Утім, цього разу трохи важче визначитися з тими, кого допустити, і доводиться суттєво напружуватися для того, щоб забезпечити собі бажаний високий результат.
Ще один цікавий нюанс передвиборчих перегонів у Білорусі, це наполягання на тому, що без "бацька" Білорусь остаточно задушить у своїх обіймах путінська Росія. Влада Білорусі у справі проти Віктора Бабарики натякає на те, що він пов’язаний з "Газпромом" і може діяти в інтересах Росії, бо й так усім відомо, що саме "Газпрому" належить 49,8% акцій "Белгазпромбанка". Утім адвокати п. Бабарики заявили, що станом на вечір 18-го червня їм навіть не вручили постанову, в якій були би викладені підозри до їхнього клієнта, тож по суті порушених справ вони прокоментувати нічого не могли. Цікаво, наскільки довго чинному лідеру Білорусі вдасться розігрувати карту активного опонента Путіна, особливо зважаючи на те, що і по цьому напрямку до п. Лукашенка є багато питань.
Наостанок ще одна тема, оминути яку – неможливо: коронавірус. 12-го травня президент Білорусі заявив, що після проведеного до Дня Перемоги параду, захворюваність на пневмонії зменшилася вдвічі. Перед цим про саму пандемію коронавірусної хвороби п. Лукашенко висловлювався не інакше як про "коронапсихоз". Цікаво, що погляд на коронавірусну пандемію як "зовнішню" загрозу, а не як смертельно небезпечну проблему для самого населення Білорусі, зафіксований навіть законодавчо. В наказі Президента Білорусі № 143 від 24 квітня "Про підтримку економіки" йдеться про те, що на народне господарство Білорусі впливають негативно "зовнішні фактори" та "світова епідеміологічна ситуація", наче всередині країни ніяких проблем від коронавірусу нема. Цей епізод — уявлення про свою країну, як про острівець безпеки в буремному морі проблем і "коронапсихозу" – а також курс на фінансову підтримку більше державних корпорацій, а не приватного бізнесу — ще раз вказує на те, наскільки погляди Олександра Лукашенка на політику та економіку не відповідають сучасності.
У сухому залишку наші сусіди-білоруси опинилися в ситуації, коли принаймні якась їхня частина прагне змін політичного курсу країни, що, вочевидь означає для них обрання нового президента, а старого вони готові гнати капцем. При цьому дедалі більше людей сміливо виходять "годувати голубів", сигналити зі своїх машин на підтримку протестувальників, пояснювати силовикам, чому так далі країна жити не може і т.д. На цьому фоні Олександр Лукашенко продовжує застосовувати традиційні кедебешні методи, робить ставку на силовиків і вважає, що коронавірус для Білорусі — проблема зовнішня, ніяк не внутрішня. Думаю, найцікавішим лишається питання — хто ж очолить Білорусь після Олександра Лукашенка? Пригадаймо, що у казці "Тараканище" Чуковського головного негативного героя здолав… горобець. Мабуть, у цьому може критися і символічний зміст, оскільки, з одного боку, постійно придушена опозиція не змогла породити якогось одного потужного лідера, а з іншого — можливо, країні потрібен не новий диктатор, а людина, яка готова працювати в інтересах своєї батьківщини і формувати в ній нову соціальну та політичну реальність. Що ж очікує на цього майбутнього білоруського "горобця"? Пригадаймо, "як це було" у чудовій казці Чуковського:
То-то рада, то-то рада
Вся звериная семья,
Прославляют, поздравляют
Удалого Воробья!
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
