Ми воюємо технічно, застосовуючи зброю, фізично, перекриваючи дорогу ворожій техніці, інформаційно, розвіюючи фейки, і маємо на озброєнні найголовніше – гумор. Це те, без чого ми, українці, не проживемо і дня. Які б не були часи, як би важко не було, які б чорні хмари не були над нашою землею, ми знайдемо привід для посмішки. Шановні, ми така цікава нація! Тільки в Україні цигани можуть вкрасти танк у окупантів. Тільки в Україні вирубують ліси, навіть не знаючи, що потім туди висадиться десант і дезорієнтується. Тільки в Україні бабці кличуть на обід окупантів і підсипають їм клофелін. Тільки в Україні при знайомстві кажуть не: «як тебе звати?», а «скажи Паляниця». Можна продовжувати вічно. Ми такі, як є. Десь трохи безвідповідальні, десь надто різкі, десь притримуємось позиції «моя хата з краю». Але в моменти повної безнадії, коли все наче вже втрачено, ми відкриваємось по новому, як дорогий, нішевий парфюм. Ми знаємо собі ціну і не те, щоб не продамося дешевше, ми взагалі не продамося. Ми на віки вічні стоятимемо на своїй землі, захищаючи її від всякої нечисті. Серце наповнюється щастям і гордістю, коли два яскраві кольори – синій та жовтий, майорять на державних будівлях, підсвічують Ейфелеву вежу, обгортують кисті рук, коли ти говориш іноземцю: «Я з України», а він каже: «Kyiv, I know». Ще трохи. Ми майже перемогли. Залишилось лиш прибрати слово «майже»! Джерело: 44.ua
у Київ
Коментування закрито.