Знаєте, поки весь світ готується до Хелловіну з його гарбузами та костюмами зомбі, мало хто здогадується, що у нас, українців, є своє не менш круте містичне свято.
Називається воно Велесова ніч і припадає якраз на ту саму дату — ніч з 31 жовтня на 1 листопада. За давніми віруваннями, це була така собі "золота година" для спілкування з душами предків.
Хто тут головний?
Головним "винуватцем" цього свята є бог Велес — досить цікавий персонаж нашої міфології. Якщо Перун був таким собі суворим генералом небесного війська, то Велес більше нагадував успішного бізнесмена, креативного директора і духовного гуру в одній особі. Він опікувався і торговцями (щоб бізнес ішов), і митцями (щоб муза не підводила), і навіть тваринами (був першим захисником їхніх прав!).
А ще Велес навчив наших предків дуже сучасних речей — жити в гармонії з природою. Уявляєте, ще тоді він просував ідеї, які зараз називають екологічною свідомістю: не вбивати тварин, а доглядати за ними, отримуючи натомість молоко та вовну. Прямо як сучасні захисники довкілля!
Як готувалися до свята?
О, це було щось! За кілька днів до свята починалося справжнє прибирання. Знаєте це передноворічне "все має сяяти"? Ось щось подібне. Господині драїли оселі до блиску, обов'язково парилися в лазні (тодішній СПА-салон), а потім прикрашали будинки осінніми дарами природи (й гарбузами в тому числі).
Також вони розвішували гілочки горобини (як захист від злих сил) і розсипали сіль (типу антивірус того часу). А ще запалювали свічки — щоб душі предків могли повернутись додому.
Що робили в саму ніч?
Родзинкою свята була "мовчазна вечеря" — дуже атмосферний ритуал. Уявіть собі: накривають стіл не тільки для живих, але й для душ померлих родичів. Причому згадують тільки хороше — ніякого "а пам'ятаєш, як він тоді напартачив?" Після опівночі частування виносили на двір — для душ предків.
А ще влаштовували справжнє шоу з вогнем! На найвищому місці запалювали величезне багаття, через яке стрибали для очищення. Найвідчайдушніші навіть ходили по гарячому вугіллю — екстремальний спосіб позбутися всього поганого.
Прикмети і табу
Наші предки були уважними до знаків. Побачити уві сні померлого родича вважалося гарною прикметою (хоча в інші дні це було так собі знаменням). Білий собака біля дому віщував нового друга, а от чорний — до зустрічі потенційного ворога.
І звісно, були свої "не можна": позичати гроші (щоб не спустити весь бюджет наступного року) і впускати незнайомців (древня версія "не відчиняй двері незнайомцям").
А тепер найцікавіше — як ворожили наші предки!
Яке ж містичне свято без ворожіння? Дівчата записували бажання на папірцях і ховали під подушку з особливим заклинанням (щось на кшталт древньої версії "загадай бажання"). Також популярним було ворожіння на вірність: обручку коханої людини підвішували на нитці — нерухомість прикраси віщувала міцність почуттів.
Думаєте, що кидати каштани у вогонь — це просто марнування природних ресурсів? А от і ні! Це було справжнє любовне передбачення. Дівчата брали два каштани, називали один своїм ім'ям, а інший — іменем коханого, і кидали їх у багаття. Якщо каштани горіли разом, наче в обіймах — це був знак, що буде довге та щасливе життя разом. А якщо каштани розкочувались у різні боки… Ну, скажімо так, це був давній аналог статусу "все складно" у Фейсбуці.
Господині мали свій особливий спосіб зазирнути в майбутнє — через піч. Вранці 1 листопада вони діставали попіл і по візерункам на ньому "читали", що чекає родину. Уявляєте, якась прапрабабуся могла просто подивитись на попіл і сказати: "Так, бачу тут нову хату і приплід у корови!"
А перед сном був особливий ритуал — щось середнє між медитацією і загадуванням бажання на падаючу зірку. Запалювали свічку в гарбузі (так-так, знову він) і промовляли магічні слова: "Нехай насниться те, що має здійснитись".
А що зараз?
Хоча християнство потіснило ці вірування, зараз багато хто повертається до старих традицій. І в цьому є сенс — у час, коли ми всі зациклені на смартфонах і соцмережах, такі свята нагадують про щось важливіше: зв'язок з родиною, повагу до предків, гармонію з природою.
То може, цього року замість вирізати гарбуз запалимо свічку на підвіконні? Раптом хтось із предків загляне на вогник і порадіє, що ми пам'ятаємо старі добрі традиції!
Джерело: 44.ua
