День української писемності та мови. Історія, що триває понад тисячу років. Мова, що єднає. Як Україна щороку вшановує слово.
Щоосені Україна святкує День української писемності та мови — день, коли мова стає не просто інструментом спілкування, а символом національної стійкості, духовної спадкоємності та культурної глибини. Це не лише вшанування Нестора Літописця — автора першої писемної історії українських земель, а й нагадування про те, що українське слово витримало тисячоліття заборон, утисків і війн.
Сьогодні День української писемності та мови об’єднує школярів і науковців, радіоведучих і поетів, фронтових волонтерів і студентів — усіх, хто говорить, думає й мріє українською. Але шлях цієї мови — складний і величний водночас.
Коли і чому з’явилося свято
Ідея державного відзначення української мови визрівала в серці незалежної України. 6 листопада 1997 року тодішній президент Леонід Кучма підписав указ №1241/97 «Про День української писемності та мови». Ініціаторами стали громадські організації та культурні діячі, які прагнули відновити історичну справедливість і повернути увагу суспільства до української мовної спадщини.
До 2023 року свято відзначали 9 листопада — у день вшанування пам’яті преподобного Нестора Літописця за юліанським календарем.
Однак після переходу Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на новоюліанський календар, дату перенесли на 27 жовтня.
Президент Володимир Зеленський у новому указі наголосив:
«На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства постановляю: установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 27 жовтня — у день пам’яті Преподобного Нестора Літописця».
Таким чином, традиція лишилася незмінною — а лише дата стала ближчою до сучасного церковного календаря.
Хто такий Нестор Літописець: монах, який залишив Україні історію
Нестор (близько 1056–1114) — монах Києво-Печерської лаври, який увійшов в історію як перший український історик і літописець. Саме йому приписують створення «Повісті врем’яних літ» — фундаментального твору, з якого починається історія української літератури та історіографії.
У літописі Нестор поставив ключове запитання, що звучить актуально і сьогодні:
«Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав правити?».
Відповідь на нього він шукав не лише в переказах, а й у писемних джерелах, релігійних текстах і власних спостереженнях. Саме тому «Повість врем’яних літ» — це не просто хроніка, а перша спроба осмислити історію українських земель у європейському контексті.
Історик Михайло Брайчевський писав:
«Нестор Літописець — один із найвизначніших письменників раннього європейського середньовіччя. Його твір є не лише історичним документом, а й літературною пам’яткою, що започаткувала українську традицію літописання».
Як виникла кирилиця: історія нашого письма
Писемність слов’янам подарували Кирило і Мефодій — брати-просвітителі з Візантії.
У IX столітті князь Ростислав, володар Великоморавського князівства, звернувся до імператора Михаїла III з проханням надіслати вчителів, які знали б слов’янську мову, щоб перекласти Святе Письмо. Так до Моравії у 863 році прибули Кирило і Мефодій.
На основі грецької абетки вони створили глаголицю, а пізніше їхні учні в Болгарії розробили кирилицю — більш спрощений і зручний для письма алфавіт. Саме він став основою для української, білоруської, російської, сербської та болгарської писемності.
Згодом кирилиця поширилася й на українські землі. Саме нею записували перші тексти, створювали богослужбові книги, а з XI століття вона стала головним алфавітом усіх східнослов’янських народів.
Найдавніші пам’ятки української писемності
Писемні свідчення, створені кирилицею, вражають своєю давністю. Найдавніша з відомих датованих пам’яток — напис 931 року в скельному монастирі біля села Крепча в Болгарії.
До найдавніших кириличних рукописів належать:
- Савина книга (Євангеліє) — кінець X — початок XI століття
- Супрасльський збірник — XI століття
- Енинський апостол — XI століття
Але найвідомішою пам’яткою є Остромирове Євангеліє (1056–1057), створене в Києві дяком Григорієм на замовлення боярина Остромира. Воно не лише релігійний текст, а й мовна пам’ятка — у ній уже чітко простежуються риси староукраїнської мови.
Серед інших найдавніших українських текстів:
- монети князя Володимира (988–1015);
- підпис Анни, дочки Ярослава Мудрого (1063) — королеви Франції;
- Тмутороканський напис (1068) — на мармуровій плиті;
- Ізборники Святослава (1073 та 1076) — енциклопедичні збірники знань;
- графіті Софії Київської, що залишили звичайні мешканці Києва.
Ці написи — живе свідчення того, що українське письмо має глибокі народні корені.
Як змінювалося письмо: від уставу до скоропису
З плином часу кирилиця зазнавала змін.
У XIV столітті поширюється півустав — спрощений варіант уставного письма, який дозволяв швидше писати книги. А наприкінці того ж століття з’являється скоропис — рукописний стиль для ділових документів.
Саме зі скоропису виріс сучасний курсив, яким ми користуємося нині.
У заголовках того часу виникла орнаментальна в’язь — декоративне письмо, яким прикрашали богослужбові книги та літописи.
Друковане слово: початок нової епохи
Кінець XV — початок XVI століття став епохою друку.
Першою відомою друкованою книжкою українського автора був трактат Юрія Дрогобича (1483), виданий у Римі.
А перші книги кириличним шрифтом надрукував Швайпольт Фіоль у Кракові — дві з них датовані 1491 роком. Ймовірно, замовниками були українські культурні діячі.
Згодом білоруський першодрукар Франциск Скорина видавав книги для українських і білоруських земель у Празі (Біблія, 1517–1519) і Вільнюсі (1522, 1525).
А справжню революцію зробив Іван Федоров, який 1574 року у Львові надрукував «Апостол» і «Буквар» — перші друковані книги в Україні.
Його справу підтримав князь Василь-Костянтин Острозький, заснувавши Острозьку друкарню. Саме там з’явилася Острозька Біблія (1581) — перше повне видання Біблії церковнослов’янською мовою.
Мова крізь століття: від утисків до відродження
Українська мова пережила десятки спроб знищення — від Валуєвського циркуляра до Емського указу, від радянської русифікації до окупаційної пропаганди XXI століття.
Та щоразу вона ставала сильнішою.
Лінгвістка Лариса Масенко у своїй книзі «Мова і політика» зазначає:
«Українська мова — це код національного опору. Коли забороняли говорити українською, люди співали. Коли нищили книги, вони передавали тексти напам’ять. Тому українська писемність — це не просто історія літер, це історія боротьби за ідентичність».
Як святкують сьогодні
Сучасний День української писемності та мови — це свято і традицій, і творчості. Щороку по всій країні проходять тематичні заходи, флешмоби, фестивалі українського слова.
Серед основних традицій:
- «Диктант національної єдності» — його в прямому ефірі проводить «Українське радіо» з 2000 року. У ньому бере участь кожен охочий, а диктант пишуть одночасно в Україні та за кордоном.
- Конкурс імені Петра Яцика, який об’єднує понад 5 мільйонів учасників із 20 країн світу.
- Покладання квітів до пам’ятника Нестору Літописцю.
- Відзначення найкращих популяризаторів української мови, видавництв і викладачів.
- Молитви за успіхи дітей у навчанні — давня традиція, що бере початок із XVII століття.
Українська мова сьогодні: жива, сучасна, невтомна
Попри всі виклики, українська мова переживає справжнє відродження. Вона звучить у науці, кінематографі, армії, IT, у сучасній музиці та рекламі.
Українці дедалі частіше свідомо обирають говорити й творити рідною мовою.
Як зазначає мовознавець Олександр Пономарів:
«Мова — це не просто засіб спілкування. Це спосіб думати, відчувати і бути собою. Українська мова пройшла шлях від літописів до цифрових текстів, але залишилася вірною головному — правді й людині».
Пам’ятати, писати, говорити
День української писемності та мови — це не лише історична дата. Це привід кожному з нас замислитися: як ми дбаємо про своє слово, як передаємо його дітям, як захищаємо від спотворень.
Адже українська мова — це не просто минуле. Це майбутнє, яке ми створюємо щодня.
«Поки жива мова — живий народ», — писав Панас Мирний.
І сьогодні, коли українське слово звучить у бліндажах, університетах, школах і на вулицях вільних міст, ми розуміємо: воно живе. І житиме.
Джерело: 44.ua
