Українські компанії, які працюють на міжнародних ринках і користуються лізингом, дедалі частіше стикаються із спробами донарахування податків в Україні попри те, що їхня діяльність фактично відбувається за кордоном. Попри наявність міжнародних угод та конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, українські податкові органи намагаються застосовувати до таких операцій податкові правила, що створює для компаній ризик подвійного оподаткування та необґрунтований тиск, пише УНН.
Подвійне оподаткування лізингу
Останнім часом в Україні активно намагаються оподатковувати діяльність вітчизняних підприємств за кордоном. Йдеться, наприклад, про ситуації, коли українські компанії орендують майно у нерезидентів і здійснюють лізингові платежі іноземним контрагентам. При цьому такі активи не використовуються на території України, а доходи від їх експлуатації генеруються виключно за кордоном.
Попри те, що з багатьма іноземними країнами діють конвенції щодо уникнення подвійного оподаткування, Державна податкова служба розглядає ці платежі як такі, що підлягають оподаткуванню в Україні, фактично ігноруючи міжнародний характер операцій.
Як пояснив президент Асоціації податкових консультантів Дмитро Михайленко, подібні ситуації вже виникали раніше, і український бізнес змушений був відстоювати свою позицію в судах. "Сплата лізингових платежів за кордоном… була предметом судових спорів… і тоді, наскільки я пам’ятаю, від податків відбилися", – зазначив він у коментарі УНН.
Водночас, за його словами, проблема полягає у колізії між національним законодавством та міжнародними угодами. Михайленко пояснює, що звичайна лізингова оплата відповідно до українського законодавства оподатковується. Однак, якщо йдеться про операції за кордоном, то лізинг звільняється від оподаткування в тих країнах, з якими діють відповідні міжнародні конвенції.
Тож, формально Україна має угоди про уникнення подвійного оподаткування з низкою юрисдикцій, де активно працює український бізнес, зокрема Кіпром, ОАЕ, країнами ЄС та іншими. Такі угоди передбачають або зниження ставки податку на доходи нерезидентів, або повне звільнення від оподаткування окремих видів доходів. Однак, як пояснюють експерти з оподаткування, на практиці податкова служба дедалі частіше ставить під сумнів можливість застосування цих положень, зокрема через трактування статусу бенефіціарного власника або характеру самих операцій.
У результаті українські компанії змушені фактично сплачувати податки двічі: спочатку в країні, де реально здійснюють діяльність і генерують дохід, а потім ще й в Україні. Це суперечить самій логіці міжнародних податкових угод, створює додаткове фінансове навантаження на бізнес і фактично вбиває конкурентоспроможність українських підприємств.
Тиск на бізнес через подвійне оподаткування
Окрему тривогу викликає те, що податкові спори у таких випадках часто виходять за межі звичайного адміністративного процесу і переходять у площину кримінальних розслідувань. В гру вступає Бюро економічної безпеки, яке відкриває кримінальні провадження, використовуючи як підставу аналітичні висновки податківців без чітко встановлених порушень.
Як зазначає старший аналітик з податкових питань Інституту соціально-економічної трансформації В’ячеслав Черкашин, така практика створює додатковий тиск на бізнес.
Це історія, повʼязана ще з тим, що у нас БЕБ тільки починає розгортати діяльність і ці висновки аналітичні, які взагалі ні на чому не базуються, це наразі якась форма тиску
– зазначив він у коментарі УНН.
Він зазначив, що БЕБ може відкривати кримінальне провадження на основі акту податкової перевірки, під час якої були виявлені порушення. "А є ще гірший формат, коли податкова навіть здійснила комплексну перевірку, а БЕБ аналітичною довідкою, за цими висновками порушує кримінальну справу. Тобто бізнесу дуже важко захищатися у цьому останньому випадку", – пояснив Черкашин.
За його словами, проблема ускладнюється тим, що подібні висновки фактично неможливо оскаржити на початковому етапі, а компанії змушені захищатися вже в межах кримінального провадження. Це означає ризики обшуків, арештів і блокування діяльності навіть у випадках, коли йдеться лише про різне трактування норм міжнародного оподаткування.
Водночас експерти наголошують, що лізинг є одним із прикладів ширшої тенденції. Під аналогічний тиск потрапляють і інші транскордонні операції. "Будь-які дивідендні потоки оскаржуються, не тільки лізингові платежі", – розповів В’ячеслав Черкашин.
На цьому тлі український бізнес змушений адаптувати свої бізнес-моделі і все частіше створюють операційні компанії за кордоном, щоб мінімізувати ризики, пов’язані з валютним регулюванням і податковим тиском. Своєю чергою така позиція контролюючих органів у підсумку очевидно може призвести до втрат на рівні держави – від зниження надходжень валютної виручки до повної релокації бізнесу за кордон.
Таким чином, спроби оподаткувати лізингові операції за кордоном свідчать про формування небезпечної практики, коли міжнародні податкові правила фактично переглядаються на рівні національного адміністрування. У разі її подальшого поширення український бізнес ризикує втратити конкурентоспроможність на глобальних ринках, а держава при цьому втратить статус передбачуваної юрисдикції для ведення міжнародної діяльності.
