12 січня у Києві поховали 20-річного розвідника 3-ї ОШБр Кирила Руденка, позивний Козир, який загинув 11 грудня 2025 року на Донеччині. Він повернувся з США до України, щоб захищати країну.
12 січня у столиці відбувся чин похоронів розвідника 3-ї окремої штурмової бригади Кирила Руденка із позивним Козир, передає УНН.
Хлопець загинув у 20 років, через місяць після святкування свого 20-ти річчя. Кирило — киянин. Виріс на Позняках, згодом жив у США, де навчався в школі. Та незадовго до 18-річчя вирішив повернутися в Україну. Він прийняв усвідомлене рішення — стати воїном, бути на захисті своєї країни.
Близькі згадують його як людину без показного героїзму. Спокійний, стриманий, не говорив зайвого і не шукав легших шляхів — діяв так, як вважав правильно. Після військового вишколу в тилу Кирило у 19 років добровільно приєднався до 3-ї ОШБр, до розвідувального підрозділу Hatred.
11 грудня 2025 року Кирило загинув на Донеччині під час бойового завдання. Для побратимів Кирило був людиною, на яку можна покластися без застережень. У розвідці цінували його зібраність, скромність, уважність до деталей і холодну точність. Він працював тихо, без імпровізацій, розуміючи ціну помилки — людське життя.
Один із побратимів згадує епізод з вишколу: важкий підйом у горах, коротка пауза, вечірнє небо. Кирило лежить на рюкзаку й читає англомовну історичну книжку. У цьому моменті — весь він: спокій, концентрація, внутрішня гідність.
Разом із Кирилом загинув його друг і однодумець — боєць Ярослав Коротчин на позивний Адвокат. Для їхнього підрозділу це була подвійна втрата, яка переросла в історію братерства, скріпленого не словами.
"Такі люди формують майбутні покоління навіть після своєї смерті", — кажуть побратими. Про Кирила говорять не як про символ, а як про приклад наслідування. Він не прагнув героїчного образу — він просто був таким. Пам’ять про нього залишиться з тими, хто захищає нас й надалі, і з тими, хто ще тільки вчиться робити свідомий вибір. Батько Кирила нині також на фронті — служить у стрілецькій бригаді.
"Дуже пишаюсь тобою, сину!"
Кирило був сміливим та наполегливим. Дуже сміливим, набагато сміливішим за мене
— каже про сина Андрій Руденко.
Чоловік розповідає про захоплення сина історією Україні, походами, вишколами.
Кирило був кмітливим, багато читав, щоб розширювати кругозір. Вже в 14-15 років з ним було цікаво дискутувати, адже на факти він дивився всебічно
— додає Андрій Руденко.
Ще до початку повномасштабного вторгнення Андрій Руденко, який на той час проходив службу у спецпідрозділі патрульної поліції, відчував — велика війна буде.
Він потурбувався про безпеку Кирила і відправив його до мами у США. Проте не минуло й року як син повернувся.
Кирило міг там залишитись, асимілюватись, мати гарне життя. Але йому було дуже важко перебувати за кордоном, коли його країна бореться за незалежність. Тож Кирило влаштувався на роботу, заробив на квиток і за кілька тижнів до свого 18-річчя повернувся в Україну
— додав Андрій Руденко.
Минулого літа Кирило вирішив долучитись до лав 3-ї окремої штурмової бригади.
Ми постійно були на зв'язку. Я намагався допомогти технікою, ділився досвідом, а ще пропонував змінити підрозділ, щоб менше ризикувати… А він мені відповідав: "Все добре, все офігенно". Був щасливим у своїй спільноті, бо відчував, що може зробити щось цінне для держави
— додає батько.
Андрій Руденко каже, що якби мав змогу ще раз поговорити із сином, то сказав би, що дуже сильно ним пишається.
Щиро вважаю, що він був у всьому кращим за мене. Кирило набагато краще і сильніше прожив це життя. Воно у нього було цікавим і кольоровим. Я дуже сильно ним пишаюсь і єдине — хотів би ще хоч раз його обійняти
— резюмував чоловік.
Кирило Руденко — назавжди в строю! (11.11.2005 — 11.12.2025) Фото: Юлія Цішкевич
