Ілюстративна світлина
Дитячий рак – це хвороба, у якій ніхто не винен. Це у дорослих рак може бути набутий, наприклад, у результаті куріння, ожиріння, малорухливого способу життя, екології, шкідливого виробництва чи вірусів.
А у дітей він не обумовлений нічим. Нічим, на що можна вплинути. Принаймні, вчені поки нічого про це не знають, пише Юлія Ноговіцина спеціально для УП.Життя.
Запобігти дитячому раку неможливо. Він не залежить від нас. Превенції не існує.
У всіх країнах рівень захворюваності на дитячий рак приблизно однаковий – близько 15 дітей на 100 тисяч.
А от одужуваність різна. У нас вона орієнтовно складає 55%. У розвинених європейських країнах – 85%, у США – до 95%.
Дитячий рак – це виліковна хвороба, просто ми її поки погано лікуємо.
І тому шанс дитини на життя найбільше залежить від того, в якій країні вона народилась. Більше важить, ніж її вік, генетика, спосіб життя…
Ось чому дитяче онко вважається візитівкою медицини в кожній країні: дітей, які хворіють, відносно небагато, схеми лікування відомі. Як країна справляється з лікуванням дитячого раку, така в неї й медицина загалом.
Читайте також: Коли розуміння і підтримка – це теж ліки. Досвід онкопацієнтки
Незважаючи на те, що раком хворіє порівняно небагато дітей (якщо у нас зараз 7 000 000 дітей, то на рак хворіє близько 1000 на рік), економічні наслідки цього у країнах з середнім і низьким рівнем життя дуже масштабні.
За підрахунками міжнародних організацій, втрата життя від дитячого раку в світі сукупно складає більше 11,5 мільйонів років.
Тобто, навіть якщо відкинути емоції, з економічної точки зору, добре і якісно лікувати дітей від раку – вигідно.
Попри те, що дитячому раку не можна запобігти, його можна якомога раніше виявити.
Зараз дитина може півроку ходити по лікарях до встановлення діагнозу. Сімейні лікарі та педіатри просто не мають достатньо знань і досвіду, щоб запідозрити у дитини рак, призначити необхідні аналізи і скерувати дитину до фахівця-онколога.
До спеціаліста дитина потрапляє, коли хвороба вже спрогресувала, її лікування стає довшим та дорожчим, а шанси на життя зменшуються.
Тому ми наполягаємо, щоб усі педіатри під час інтернатури та подальших щорічних навчань проходили якісний курс з дитячої онкології.
Так, дитячий рак рідкісний, і, можливо, лікар ніколи його не зустріне. Але кожен, хто відповідає за здоров’я дітей, повинен знати, за яких симптомів треба скерувати дитину на відповідні аналізи та обстеження, а тоді – до дитячого онколога чи гематолога.
І на цьому етапі виникає інша проблема.
Зараз, щоб стати онкологом, лікарю-педіатру, який щойно випустився з інтернатури, достатньо пройти кількамісячні спеціалізовані курси.
Такого короткого строку підготовки до цих складних спеціальностей немає у жодній розвиненій країні, ба навіть у жодній країні СНД.
Тому ми пропонуємо запровадити для дитячих онкологів обов’язкову 2-річну програму резидентури – молодий лікар вже працює у лікарні під наглядом більш досвідчених лікарів, але продовжує навчатись, поєднуючи більш глибоку вузькоспеціалізовану теоретичну підготовку з практикою.
Читайте також: Як одне речення в стратегії боротьби з раком перекреслить старання онкологів
Дуже важливо, щоб кожен заклад, де є дитяче онковідділення, мав так звану мультидисциплінарну команду.
Це – група спеціалістів, яка може забезпечити всебічну оцінку стану дитини та визначити оптимальне лікування з урахуванням усіх факторів.
До такої команди входить дитячий онколог, хірург або нейрохірург, радіотерапевт, патолог, невролог, анестезіолог, спеціаліст із паліативної допомоги, дієтолог, фізіотерапевт, медсестра та психолог.
Зараз у нас є заклади, у штаті яких немає навіть дитячого анестезіолога. Це означає, що дітям роблять болісні процедури, наприклад, пункції, без знеболення – а це навіть важко уявити у цивілізованій країні.
15 лютого – міжнародний День онкохворої дитини. Цей день потрібен, щоб не забувати про тисячі дітей, які разом зі своїми рідними і лікарями щодня борються з жахливою, підступною хворобою.
Але для нас кожен день – це день онкохворої дитини.
Ми, співробітники та волонтери фонду "Таблеточки", щодня бачимо, наскільки ефективнішою могла б бути наша система охорони здоров’я.
Тому ми її хочемо змінити, орієнтуючись на найкращий світовий досвід.
І тільки об’єднавши зусилля держави, лікарів, медсестер, батьків онкохворих дітей, благодійників та всього суспільства, ми можемо зробити так, щоб діти не програвали битву з раком лише через те, що вони народились в Україні.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
